Інклюзивна освіта

 

Міністерсво освіти

 

Індивідуальна програма розвитку

Портал ІРЦ

 

Методичні рекомендації

 

Запровадження інклюзивної освіти

Співпраця вчителя та асистента вчителя у класі з інклюзивним навчанням
 

 

 

 

 

 

Про відомих інвалідів 

 ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ - У ШКОЛАХ

Просвіта педагогічного колективу

Ідея навчання дітей з особливими потребами у звичайній школі заснована на концепції інтеграції, розуміння того, що їх не треба відділяти від ровесників, поміщати в умови тривалої ізоляції. Спільне навчання батьки і спеціалісти сприймають по-різному: як педагогічну проблему, організаційне питання, проблему моральних, громадянських прав.

 

Вагомим фактором соціалізації є школа. У нашому суспільстві довго домінува­ла установка на виховання і навчання дітей з особливими потребами в рамках дер­жавної системи спеціальних шкіл і закладів інтернатного типу. Це, на думку спеціалістів, призвело до створення кризової ситуації, для якої характерні:

•         соціальне «маркування» (стигматиза­ція) - як дитини з дефектом;

•         штучна ізоляція в особливому соціумі, яка найчастіше не сприяє подальшій адап­тації в суспільстві;

•         майже повне виключення сім'ї з про­цесу виховання і навчання дитини з особли­вими потребами;

•         жорсткість і безваріантність форм отримання освіти у системі спеціальних за­кладів.

Нині ситуація дещо покращилася, проте слід зазначити, що окреме навчання дітей з особливими потребами і здорових у по­точному вигляді має негативні наслідки як для перших, так і для других. У здорових малят,. котрі не мають достатніх контактів із дітьми з особливими потребами, форму­ються психологічні бар'єри, негативні уста­новки, які потім зберігаються і в старшому віці. У 14-16 років бар'єр, що роз'єднує підлітка-інваліда та його здорового одноліт­ка, практично нездоланний, а в 7-12 років він майже непомітний і може бути легко знятий.

Переваги для дітей. Освітні програми да­ють змогу малятам із вадами взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, учні з особ­ливими потребами можуть отримувати та­кий же соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Перебування у класі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідні її віку комунікативні та соціальні навички.

Досвід успішного перебування у спільно­му освітньому середовищі у ранньому віці є добрим підґрунтям для подальшого освіт­нього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти з особливими потребами можуть брати участь у різно­манітних громадських програмах, які до­помагають їм опанувати вміння, необхідні для успішного самостійного життя у сус­пільстві.

Переваги для родин. Коли маля з вада­ми починає відвідувати інклюзивний клас у звичайній місцевій школі, батьки бачать, що їхня дитина вже не така ізольована від навколишнього світу, і відчувають полег­шення. Поступово життя таких родин стає наближеним до життя більшості звичайних сімей. По-перше, батьки отримують мож­ливість працювати. Інакше це було б важко зробити, оскільки діти з вадами потребують постійної уваги. По-друге, в таких сім'ях можуть бути й інші нащадки. Якщо всі вони відвідують одну школу, батьки мають змогу брати активнішу участь у їхньому навчанні і вихованні. По-третє, родини дітей із вада­ми починають отримувати підтримку інших батьків, з якими налагоджуються дружні стосунки.

Інклюзія корисна і для родин здорових дітей. Така практика дає їм змогу збагатити свій досвід новими важливими видами сто­сунків. Вони більше дізнаються про людські відмінності, про те, якого догляду потребу­ють діти з вадами. Родини опановують нові види взаємної допомоги, що сприяє згурту­ванню суспільства.

Переваги для вчителів. Спільне навчання звичайних малят і дітей із вадами допомагає вчителям краще усвідомити ефективність різних педагогічних підходів, дізнатися про сильні риси та специфічні потреби кожної дитини. З набуттям певного досвіду педаго­ги інклюзивних класів починають непога­но орієнтуватися в різних стилях навчання. Вони стають впевненішими під час оціню­вання індивідуальних досягнень дітей і ви­значення сфер, де учні відстають. Педагоги вчаться розуміти проблеми дітей, які хроніч­но відстають; здобувають уміння об'єктивно оцінювати знання та навички таких шко­лярів. Із набуттям досвіду індивідуально­го навчання педагоги здатні задовольняти специфічні потреби учнів. Вони постійно підвищують свою кваліфікацію, оскільки разом з іншими вчителями та фахівцями працюють над розробкою індивідуальних навчальних планів.

Переваги для суспільства. Діти з особ­ливими потребами, залучені до звичайного життя, стають повноцінними членами со­ціуму і часто вже не лише не потребують підтримки громади, а й, навпаки, роблять свій внесок у загальну справу. Перебуван­ня у звичайних школах дітей із вадами допомагає всім зрозуміти специфічні про­блеми таких людей. Крім того, малята, які в ранньому дитинстві ходили до ясел і ди­тячих садків загального профілю, - само­стійніші (чи й зовсім не потребують сто­ронньої допомоги) і здатні далі навчатися у звичайних школах та інших навчальних закладах.

Створення інклюзивних класів є чинником соціалізації. Класи залучення створюють для забезпечення рівних стартових позицій і від­повідного соціального досвіду взаємодії для дітей з особливими потребами. Основою навчання у класах залучення є індивідуалі­зований навчальний план. Найважливіше, що батькам потрібно пояснити, і чому слід приділити найбільше уваги в індивідуалізова­ному навчальному плані - це мета і завдан­ня, які мають допомогти учневі оволодіти певними знаннями та вміннями; вони по­винні відповідати поточному рівневі розвит­ку дитини. У визначенні цих цілей і завдань беруть участь усі особи, причетні до роботи з учнем.

Навчання відбувається у формі структурованих занять. Структуровані заняття, які інколи називають заняттями у великих і малих групах, відбуваються протягом усього дня. У цей час діти під керівництвом учителя співають, жестикулюють, виконують пев­ні вправи чи беруть участь в обговореннях. Ці заняття відрізняються від самостійних дослідницьких ігор надворі або в центрах діяльності. Вони проходять під керівниц­твом учителя і часто так чи інакше пов'язані з тематичним навчальним планом. У плані визначено заняття на певний період, зазви­чай на два-три тижні.

На структурованих заняттях, щоб сприяти соціальному розвитку дітей з особливими потребами, учителі застосовують такі стра­тегії роботи:

1. Пропонуйте дітям безпечне місце, звід­ки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.

2.     Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного плану дій.

3.     Сприяйте залученню дітей до груп.

4.     Використовуйте позитивне підкріп­лення.

5.     Звертайте увагу на зусилля, а не на ре­зультат.

6.     Для дітей з особливими потребами важливою є сформованість самовизначення і самоповаги.

7.     Учіть дітей описувати себе, свої сім'ї та культурні групи, до яких вони належать.

8.     Учіть дітей демонструвати позитивне ставлення до себе та інших.

9.     Сприяйте розвитку в дітей упевненості в собі.

10. Учіть дітей незалежності.

11. Навчайте дітей поважати свої права та права інших.

12. Для розвитку гармонійної особистості у школі використовують методи навчання дітей самоконтролю і позитивної взаємодії.

13. Навчайте малят додержуватися правил і встановленого порядку дій.

14. Учіть дітей висловлювати свої емоції у прийнятний спосіб.

15.    Організовуйте ігри, що відповідають віку учнів.

16.    Заохочуйте співпрацю під час ігор і взаємодію з ровесниками.

17.    Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.

18.    Учіть дітей відповідальності.

19.  Учіть дітей шукати компроміси
і розв'язувати проблеми через обгово­рення.

Важливим умінням є навички розв'язання проблем. Використовують такі методи підви­щення мотивації і заохочення до розв'язання проблем:

•         пропонуйте дітям різні види дослі­джень і роботи з матеріалами;

•         заохочуйте допитливість і бажання розв'язувати проблеми;

•         розвивайте у дітей конструктивне мислення;

•         учіть дітей робити припущення і пла­нувати свою роботу.

Для опанування вміння розв'язувати про­блеми потрібен певний рівень інтелектуаль­ного розвитку. Це достатньо індивідуальний процес, і кожній дитині притаманні свої під­ходи. Учителі можуть ефективно допомагати малятам опановувати мистецтво розв'язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:

1. Відсутність страху невдачі (передбачає розвиток у дітей здатності до ризику).

2.     Можливість установлення причин і на­слідків через дослідження й експерименти (слід уважно слухати запитання дітей і сте­жити за їхньою поведінкою, щоб визначити рівень зрозуміння малятами різних ситуацій). Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для екс­периментів.

3.     Заохочення і підтримка (якщо діти по­боюються покарання або вчителі не викорис­товують природного потенціалу до навчання, когнітивний розвиток малят порушується). Під час роботи з учнями у класі варто ви­користовувати різні натяки і підказки, за­охочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в дітей необхідних на­вичок.

Слід мати на увазі, що певні види по­ведінки дорослих негативно відбиваються на вмінні дітей розв'язувати проблеми. Таке трапляється, коли дорослі:

•    критично ставляться і вишукують по­милки (сміються з дитини, негативно став­ляться до її пропозицій, не враховують її
думки тощо);

•         не дозволяють процесу розв'язання проблем переходити у сферу стосунків (де могли б реалізуватися альтернативні рішен­ня, не обов'язково ті, які дорослі вважають правильними);

•         примушують дітей до демократич­ності чи творчості (наприклад, наполягають, що всі мають діяти лише по черзі, дочасно припиняють суперечки, нав'язують «пра­вильні» відповіді тощо).

У процесі роботи використовують низку специфічних прийомів роботи з дітьми:

•         розробка еквівалентних вправ (ви­дозміна завдань і матеріалів; еквівалентні вправи мають однаковий рівень складності й однакове спрямування);

•         продовження (перефразування, роз­виток і продовження дитячих висловів; наприклад, коли Андрій сказав: «М'яч», Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м'яч»);

•         поступове зменшення кількості підка­зок (першими вилучають фізичні, потім - жести і натяки, а останніми - словесні під­казки);

•         паралельні коментарі (дорослий ко­ментує дії дитини);

•         підказки;

•         порозуміння;

•         підкріплення (дія чи послідовність дій, які мають на меті закріпити бажану по­ведінку дитини; підкріплення можуть бути конкретними чи соціальними: схвалення, можливість ще раз взяти участь в улюбленій грі, відвідини зоопарку тощо);

•         зворотна послідовність (дорослий учить дитину виконувати завдання, почина­ючи з останнього етапу; такий метод особли­во підходить для розвитку вмінь, пов'язаних із самообслуговуванням);

•         успішні апроксимації (процес по­ступового підвищення вимог до дитини для досягнення бажаної поведінки);

•         аналіз завдань (аналіз і поділ складних завдань на кілька складників, які діти можуть послідовно успішно виконувати).

Наступним важливим умінням є оволодіння знаннями та інформацією:

1.     Допомагайте дітям здобувати різно­манітні знання загального характеру.

2.  Повторюйте вивчений матеріал, щоб закріпити запам'ятовування.

3.     Пропонуйте малятам називати кольори і предмети, а також висловлювати свої думки та ідеї.

4.  Повторюйте вивчені слова і назви пред­метів.

5.      Пам'ятайте, що діти часто потребують кількох спроб, щоб висловитися правильно чи передати якусь інформацію.

6.      Звертайте увагу дітей на кольори їх­нього одягу.

7.      Призначте кожному дню тижня свій колір. Скажімо, понеділок - червоний день, вівторок - оранжевий тощо.

8.      Розробіть для кожного центру діяль­ності заняття, пов'язані з цими кольорами.

9.      Використовуйте різні об'єкти у класі як реквізит для рольових ігор чи розповідей казок і пригод.

 10.    Організуйте екскурсію до магазину, бібліотеки, поштового відділення, банку, ресторану тощо. Або запросіть до класу пра­цівників цих закладів і обговоріть їхню роль у суспільстві.

11. Запросіть до класу різних гостей, щоб вони розповіли про свою професію. Це доб­ра нагода залучити до співпраці батьків та інших членів родин дітей.

12. Якщо малят зацікавила одна з про­фесій, облаштуйте відповідним чином ку­точок для рольових ігор і зробіть необхідні зміни в інших центрах діяльності, щоб сти­мулювати вивчення цієї теми.

13. Облаштуйте в куточку рольових ігор крамницю. Під час гри один з учнів може зображати покупця, а інший - продавця. Для придбання певних речей покупцеві тре­ба правильно називати їх. А продавець має складати обрані товари, а потім перерахову­вати їх і виписувати чек.

14. Щоб стимулювати обговорення, ви­користовуйте фотокартки школи, будинків дітей, членів їхніх сімей тощо.

Учіть дітей користуватися різними джере­лами знаходження інформації:

1. Тримайте у класі різноманітні книжки, в яких діти могли б знаходити потрібні їм відомості.

2.     Коли вам потрібна певна інформація, пояснюйте дітям процес її пошуку.

3.     Складіть перелік того, що діти зна­ють про якусь річ, процес чи подію, а та­кож перелік того, що вони хотіли б знати. Продемонструйте їм різні шляхи пошуку необхідної інформації.

4.     Учіть дітей ставити запитання, і лише потім надавайте їм необхідну інформацію. Скеровуйте дії малят у правильному на­прямі.

5.     Заохочуйте дітей колективно шукати відповіді.

Агресивні діти погано контролюють себе, і працювати з ними у класі особливо важко.їхня поведінка може коливатись від висо­коактивної до ворожої. У процесі роботи з такими малятами слід чітко встановлювати правила і використовувати педагогічні страте­гії, що сприяють розвитку внутрішнього конт­ролю й відповідальності. Ось деякі з них:

1. Обмежуйте рівень шуму та візуаль­ної стимуляції. У класі повинні бути місця, де діти могли б гратися і працювати подалі від надмірно гамірливих і жвавих центрів. Деякі гіперактивні малята занадто збуджу­ються від візуальної та звукової стимуляції, і для концентрації уваги їм потрібне за­тишне, структуроване середовище. Іншим же активним дітям необхідна додаткова сти­муляція, інакше вони швидко втрачають інтерес.         ,

2.    Давайте чіткі вказівки. Діти повинні розуміти, чого ви від них очікуєте. У класі треба вивісити розпорядок дня, чітко по­значити і розташувати у відповідних міс­цях матеріали. Деякі малята бажають мати своє визначене місце у класі. Правила по­ведінки в школі повинні бути всім відомі та зрозумілі. На агресивну поведінку слід реагувати негайно. Використовуйте короткі «тайм-аути», щоб заспокоїти занадто стиму­льованих дітей.

3.    Учіть дітей контролювати свої дії. Коли малята починають відчувати себе відпові­дальними особами, у них зменшується по­треба в негативній поведінці.

4.    Дотримуйтеся встановленого розпоряд­ку дня. Дітям легше переходити від одного заняття до іншого, коли вони знають їхню послідовність і можуть відповідно підготу­ватися.

 

Для успішного залучення дітей із вада­ми необхідне позитивне ставлення до цього процесу педагогічного колективу, ефектив­на взаємодія вчителів з іншими фахівцями і відповідними організаціями, а також їхня готовність співпрацювати з дітьми.